Теорія і історія дипломатії: Становлення професійної дипломатичної служби у Російській державі в 15-18 столітті

Становлення дипломатичної діяльності співпадає з процессом становлення централізованої держави (15-17 століття). За здійснення зовнішньополітичних функцій в цей період відповідали наступні органи: глава держави, Боярська Дума, до її складу входили представники феодальної знаті, до її функцій належало: прийом іноземних дипломатів, ведення переговорів, складання дипломатичних документів, але з часом вже у 16 столітті була сформована Ближня Дума, до складу якої входили особи наближені до царя, і інші органи, наприклад, казна, де зберігалися дипломатичні документи і на її території відбувався прийом дипломатичних представників. В 15 – першій половині 16 століття сформувався клас співробітників дипломатичної служби – дяки та піддячі. На початку 16 століття відбувається процесс встановлення приказів. Загально прийнятою є точка зору, що посольський приказ з’явився у 1549 році. В Росії існувала система видачі заробітної плати співробітникам приказів.

Використовується «вірча правда» - документ, який засвідчує офіційний характер, про те що людина має право вести дипломатичні переговори.

«Небезпечні грамоти» - повинні були забезпечити вільний проїзд та пересування територією Російської держави посольств.

Накази – видавалися посольствам, в них детально роз’яснювалися справи які повинні виконати посли.

Статейні списки – звіти послів щодо виконаної ними роботи.

Особлива роль в 16 столітті почала відводитися архівній справі. Спочатку місцем зберігання дипломатичних документів була казна, потім став «Посольський приказ». Поширеною формою фіксації дипломатичної інформації були – стовпці, це підклеєні одна до одної по вертикалі смуги паперу.

Критерії систематизації дипломатичних документів:

Рік походження документу, країна походження, регіон походження.

«Посольські книги» - матеріали посольської документації, які переписувалися в спеціальні зошити.

В 17 столітті посольський приказ ще був повністю не позбавлений від виконання внутрішньодержавних функцій. В посольському приказі на високому рівні працював відділ перекладів: толмачі – особи, які займалися виключно усними перекладами; перекладачі – письмові переклади. Посольський приказ був осередком культурного життя Російської держави. Матвєєв (глава посольського приказу) виступив із ініціативою створення історії Російської держави. За ініціативою посольського приказу було видано титулярник – посібник з дипломатичного листування. За участі посольського приказу почала видаватися газета «Куранти» - спеціалізований випуск для царя та еліти. Сучасна система дипломатичної служби яка передбачала встановлення та розвиток відносин між державами на постійній основі була заснована за часів Петра 1. Це стало можливим через процеси секуляризації державної влади.

Петро 1 провів ряд реформ спрямованих на запозичення західноєвропейської моделі дипломатії: на зміну посольському приказу була створена колегія закордонних справ за швецьким зразком, в дипломатичну практику був введений європейський дипломатичний протокол, вводилася європейська система службової ієрархії дипломатів.