Теория и история дипломатия

1.       Саме багатостороння дипломатія є провідною формою реалізації відносин держав на сучасному етапі

Фактори, які впливають на функціонування багатосторонньої дипломатії: 1.       Політичні чинники 2.       Чинники безпеки 3.       Ідеологічні чинники 4.       Релігійні чинники 5.       Економічні чинники. Для дипломатії попередніх історичних періодів важливим був сакральний принцип. Наприклад, багатосторонні зібрання грецьких аморіктіонів; збори в Середньовіччі. Сучасна модель дипломатичних формувалася, як модель багатосторонньої дипломатії. Вважається, що найбільшого успіху багатостороння дипломатія Нового часу досягла під час підготовки та підпорядкуванню Вестфальської мирної угоди 1648 року; підготовка до якого тривала декілька років після 30-річної війни. Щодо принципу рівноваги, він в багатосторонній дипломатії трактується як в статичному так і в динамічному ключі.

Статичні форми: 

1.       Союзи

2.       Ліги

3.       Пакти

Як правило, носили військово-політичний характер. Нестабільність багатосторонньої дипломатії викликала ідею створення світового уряду. Першим філософом цієї ідеї був Еразм Ротердамський у 16 столітті, проте, конкретних проектів він не надав. В 1462 році радник Баварського короля Антуан Марімі розробив «схему», яка мала на меті перетворити багатосторонню дипломатію в постійну інституцію: «Європейська ліга суверенних правителів». В неї повинні були ввійти Франція, Італія, Німеччина та Іспанія. Орган керівництва – Генеральна Асамблея, де кожний правитель міг направити свого посла: кожний посол мав лише один голос. Дана структура повинна була створити спільну армію та міжнародний суд.

Вважають, що першим творцем ідеї колективної безпеки був Еммануїл Кант («До вічного миру»). Практика багатосторонньої дипломатії в цей період (Середньовіччя та Новий час) обмежилася створенням коаліцій та укладенням угод. В цей період  найпоширенішою формою багатосторонньої дипломатії було проведення конгресів. 

Всі питання носили виключно політичний характер. Головне завдання – підписання мирної угоди або вироблення нового політично-територіального устрою в Європі. 

Докорінні зміни в дипломатичній діяльності відбувалися після Віденського конгресу 1815 року: Германія, Австрія, Пруссія, Франція. Вперше держави не обмежилися підписанням угоди, а взяли на себе забов’язання стежити за їх реалізацією.

В 19 столітті популярності набирають ідеї створення конфедерації країн, які б мали обирати загальноєвропейський парламент. Одним з пропагандистів був один шотландський правозахисник Джеймс  Лоренц, що обрав за зразок принципи англійського парламенту.

У 19 столітті виник новий інститут багатосторонньої дипломатії, як конференція послів. Вперше воно було створено для погляду за діяльністю французького уряду після завершення Наполеонівських війн (1816-1818) в Парижу.У цей період запроваджується нова форма багатосторонньої дипломатії – конференція. Почали звертати увагу на гуманітарні аспекти розвитку міжнародного співробітництва. Наприклад, Гаазькі мирні конгреси, які повинні були сприяти виробленню правил поведінки під час військових конфліктів.

Перший Гаазький конгрес відбувся в 1899 році, в ньому взяли участь 26 держав світу. 

Современные международные отношения: основные принципы международного права

Принципы международного права носят универсальный харак­тер и являются критериями законности всех остальных международ­ных норм. Действия или договоры, нарушающие положения основ­ных принципов, признаются недействительными и влекут междуна­родно-правовую ответственность. Все принципы международного права имеют первостепенную важность и должны неукоснительно применяться при интерпретации каждого из них с учетом других. Принципы взаимосвязаны: нарушение одного положения влечет за собой несоблюдение других. Поскольку основные принципы международного права представ­ляют собой международно-правовые нормы, они существуют в форме определенных источников международного права. Первоначально эти принципы выступали в форме международ­но-правовых обычаев, однако с принятием Устава ООН основные принципы приобретают договорно-правовую форму. При этом ст. 103 Устава предусматривает, что в случае, если обязательства членов ООН по Уставу ООН окажутся в противоречии с обязатель­ствами по какому-либо международному договору, преимуществен­ную силу имеют обязательства по Уставу.

Содержание основных принципов было подробно раскрыто в Декларации о принципах международного права, касающихся дру­жественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН (1970 г.), других международных доку­ментах.

I. Принцип суверенного равенства государств и уважения прав, присущих суверенитету. Согласно этому принципу все государства в международных отношениях пользуются суверенным равенством, имеют равные права и обязанности и являются равноправными чле­нами мирового сообщества. Понятие равенства означает, что: все государства юридически равны; все государства должны уважать правосубъектность других госу­дарств; все государства пользуются правами, присущими полному суве­ренитету. Они вправе самостоятельно решать вопросы об участии в международных конференциях и организациях, международных до­говорах и др.; территориальная целостность и политическая независимость го­сударств неприкосновенны, государственные границы могут менять­ся лишь на основании договоренности и в соответствии с нормами международного права; государства свободно выбирают свои политические, экономичес­кие, социальные и культурные системы; государства обязаны добросовестно выполнять свои междуна­родные обязательства.

II. В соответствии с принципом неприменения силы или угрозой силой все государства в международных отношениях обязаны воздер­живаться от угрозы силой или ее применения против территориаль­ной неприкосновенности и политической независимости других го­сударств или каким-либо иным образом, несовместимым с целями ООН. Никакие территориальные приобретения, являющиеся результатом угрозы силой, не признаются законными.

III. Согласно принципу мирного разрешения международных спо­ров государства обязаны решать свои международные споры с други­ми государствами мирными средствами таким образом, чтобы не подвергать угрозе международный мир, безопасность и справедли­вость. Споры государств должны разрешаться на основе принципа суверенного равенства, в соответствии с принципом свободного вы­бора средств разрешения спора и с учетом других принципов.

IV. На основе принципа невмешательства во внутренние дела государств каждое государство имеет право самостоятельно выби­рать свою политическую, экономическую, социальную или культур­ную систему без вмешательства со стороны других государств. В этой связи государства: не имеют права прямо или косвенно вмешиваться во внутренние или внешние дела другого государства; не должны поощрять подрывную деятельность, направленную на изменение строя другого государства путем насилия; а также не должны вмешиваться во внутреннюю борьбу в другом государ­стве, воздерживаться от оказания помощи террористической или подрывной деятельности.

V. Принцип территориальной целостности государств. Госу­дарства должны уважать территориальную целостность друг друга и воздерживаться от любых действий, несовместимых с целями и прин­ципами Устава ООН. Государства обязаны также воздерживаться от превращения территории друг друга в объект оккупации или мер применения силы в нарушение международного права. Никакая ок­купация или приобретение территории таким образом не признаются законными.

VI. Принцип нерушимости границ. Государства рассматривают как нерушимые все границы друг друга и границы всех государств в Европе и должны воздерживаться от любых требований или дейст­вий, направленных на захват части или всей территории другого государства.

VII. Принцип уважения прав человека. Уважение прав и свобод человека — составная часть всеобъемлющей системы международ­ной безопасности. Государства обязаны уважать права человека и основные свободы для всех, без различия расы, пола, языка или религии. Уважение прав человека является существенным фактором мира, справедливости и демократии, необходимых для дружествен­ных отношений и сотрудничества между ними.

VIII. Принцип права на самоопределение народов и наций. Все народы вправе свободно определять без вмешательства извне свой политический статус и свое экономическое, социальное и культурное развитие. Способами осуществления народом права на самоопреде­ление являются: создание суверенного и независимого государства, свободное присоединение к независимому государству или объединение с ним, установление любого иного политического статуса, сво­бодно избранного народом.

IX. Принцип сотрудничества между государствами. Государства должны сотрудничать друг с другом в соответствии с целями и прин­ципами ООН. Развивая сотрудничество, государства должны содей­ствовать взаимопониманию и доверию, дружественным отношениям между собой, повышать благосостояние народов.

X. В соответствии с принципом добросовестного выполнения меж­дународных обязательств государства обязаны добросовестно вы­полнять взятые на себя международные обязательства. При осущест­влении своих суверенных прав, включая право устанавливать законы и административные правила, государства должны сообразовываться с их обязательствами по международному праву.

Современные международные отношения: Система и система международного права

Источники международного права представляют собой установленные государствами в процессе правотворчества формы воплощения согласованных решений, формы существования международно-правовых норм. Источники международного права — это формы выражения норм права, которые имеют юридически обязательный характер. Статут Международного Суда ООН (Сан-Франциско, 26 июня 1945 г.) (ст. 38) содержит перечень источников международного права. К ним относятся: 1)  международный договор (конвенция, как общая, так и специальная), имеющий целью устанавливать правила, определенно признанные спорящими государствами; 2)  международный обычай; 3) общие принципы права;

В международной литературе источники принято делить на основные и вспомогательные: к основным относятся международные конвенции (договоры) и обычаи, к вспомогательным — принципы права, документы международных организаций, судебные решения и доктрины.

Международный договор занимает главенствующее положение среди других источников международного права. Как правило, международный договор юридически обязателен только для его участников.

Международный обычай — сложившееся на практике и широко применяемое между субъектами международного права правило поведения, не закрепленное в международном договоре и которое признано в качестве правовой нормы

Различие между международным договором и обычаем заключается в том, что международный договор оформляется в письменном виде и является официальном документом, что не свойственно обычаю.

Судебные решения приравниваются к нормам права, как правило, в западной юриспруденции. Судебные решения — одно из распространенных средств, позволяющих выявить существование обычных норм международного права, независимо от того, приняты ли они международными или внутригосударственными судебными органами.

Таким образом, применительно к современному состоянию международного правового регулирования можно констатировать существование следующих разновидностей источников международного права: международные договоры, международные обычаи, акты международных конференций, акты международных организаций и международных органов.

Основні поняття міжнародної інформації

Основні терміни і компоненти міжнародної інформації: міжнародні інформаційні ресурси, інформаційний потенціал, національний інформаційний продукт, міжнародний інформаційний простір, міжнародна інформаційна політика.

Міжнародна інформація – це процесс глобальної комунікації між суб’єктами міжнародних відносин; документовані або публічно оголошені відомості про події та явища у міжнародному товаристві, зафіксовані на матеріальних носіях з реквізитами, які дозволяють ідентифікувати ці відомості; визначається, як система відомостей про систему міжнародних відносин, а також про структуру, загальні властивості інформації, питання пов’язані з пошуком, збиранням, аналізом та розповсюдженням інформації у системі м\о.

Функції: узагальнення та професійна оцінка інформації; прогнозування міжнародних правових та економічних наслідків, прийняття рішень у створенні обґрунтованих рекомендацій для їх реалізації.

Найбільші корпорації: CNN, BBC, France Press.

Міжнародна інформація має такі складові: ресурси, потенціал, продукт. Ресурси – запаси, засоби, можливості і джерела інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають показником національного багатства у країні.

Компоненти інформаційних ресурсів: фундаментальна, поточна, документована і зафіксована на документальних носіях, новітня, .

Інформаційний потенціал – сукупність інформаційних засобів, які включають інфо-інфроструктуру: інформаційні і ккомпютерні мережі і система, національна система інформації, сукупність різних видів інформації, національна система інформації, інформаційно-аналітична структура, служби та засоби комунікації, електронна інформація.

Національний інформаційний продукт – матеріальний або нематеріальний результат інформаційної діяльності, який має синтезований характер, оскільки поєднує в собі результати життя суспільства та технічні засоби інформаційного забезпечення.

Компоненти: технічні засоби зв’язку (обчислювальна техніка та інші), супутникові форми забезпечення передачі інформації, кабельні мережі, бази і банки даних, аудіовізуальне забезпечення передачі інформації, новітні оптоволоконні мережі, традиційні засоби передачі інформації.

Міжнародний інформаційний простір – це система спільного використання національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності; як сума складних інформаційних технологій, які є основою промислово-економічного комплексу; система середовища і буття людини, яка забезпечує життєдіяльність будь-якої іншої системи в тому числі системи мев.

Характерні чинники інформаційного простору: вільний доступ, наявність міжнародної національної інформаційної політики, територія розповсюдження інформації, інфраструктура або технологічні засоби.

Джерела інформації: встановлені законом база і банки даних, із широким типом представництва, які використовуються  у дипломатичній практиці, діяльності міжнародних організацій, у врегулюванні міжнародних конфліктів, у передачі особистої інформації. Поділяються на закриті і відкриті. До відкритих відносять міжособистісні і опосередковані. Опосередковані: офіційні – органи державної влади, спеціалізовані науково-дослідні інститути, та МЗС, силові структури та інші державні органи, органи державної статистики, інформаційні структури, установи політики і праці; неофіційні: партії, альтернативні ЗМІ, незалежні інформаційні центри.

Джерела загального характеру: політичні, економічні, військові, і т.д.; джерела спеціальної інформації. 

Політична думка епохи Відродження та Реформації

Історичні рамки: епоха Відродження почалася з 14 століття. Діячі Відродження звертались до духовної спадщини античності. Епоха Відродження приходить на зміні Середньовіччю і на зміну теократичному мисленню приходить система світогляду, в центрі якої знаходиться людина з її потребами та правами. Людина стає центром Всесвіту. Поширюється принцип гуманізму який наголошує на цінності людяності у відносинах, також визнається перевага розуму над вірою.

Головна увага приділялася такій ідеї, як свобода індивіда. Суспільство розумілося, як об’єднання індивідів, що відображало індивідуалізм буржуазії. Значне місце займає критика пануючої доктрини феодального суспільства. Один з напрямків, який розвивався в цей період – утопічний соціалізм.

Утопічний соціалізм не тільки відобразив появу нових суспільств і політичних відносин, але й розкрив властиві їм внутрішні протиріччя.

Представником англійського утопічного соціалізму є Томас Мор(1487 – 1535). Найвідоміша праця «Утопія» 1516 року.

Заперечує ідею приватної власності, що на його думку виступає основою суспільної нерівності.

Пропонує ідею безкласового суспільства, де немає експлуатації однією людиною іншої.

Тамазо Кампанелло(1568 – 1639)

Найвідоміша робота «Місто сонця» 1602 рік.

Автор труда "Город Солнца", следуя за Мором, произведение которого было хорошо ему известно, он приходит к выводу, что причиной всех зол в обществе является частная собственность. Идеальный общественно-политический строй, отвечающий интересам трудящихся,—это строй, основанный на общественной собственности

Именно такой строй изображает Кампанелла на страницах своей замечательной книги. В Городе Солнца ликвидирована частная собственность, средства производства принадлежат всему обществу. Каждый гражданин Города Солнца обязан трудиться, труд носит всеобщий и обязательный характер, признается почетным и благородным делом. В связи с тем, что производительным трудом занято все население, рабочий день сокращен до четырех часов Потребление, как и производство носит общественный характер, хотя здесь Кампанелла стоит позади Мора, вводя общую собственность даже на предметы одежды и личного обихода.

Интересны идеи Кампанеллы о трудовом воспитании. Обучение в Городе Солнца связано с производственным трудом. Большое значение придается развитию науки и техники.

Социалистические принципы идеального общества влекут за собой и изменение характера политического строя. В Городе Солнца установлено равенство мужчин и женщин, имеет место демократическая организация государственной власти.

Реформація почалася у першій половині XVI ст. у Зах. та Центр. Європі у Нім. Завоює природою Реф. була антифеодальною та антикатол.

Відр. та Реф. мають спільні та відмінні риси:

Спільні:

Критика церкви

Феодалізм

Секуляризація сусп. відносин

Відмінності: для Реф. основною метою була ідея відновлення у початковій чистоті христ. релігія. Для Відродження - ідея гуманізму.

Мартін Лютер(1483 – 1546):

Розвивав вчення про два світи: духовний і земний.

Одна з основних Тез: «Людина виправдовується однією вірою». Лютер відстоював ідею самостійності держави по відношенню до церкви.

Одним з яскравих лідерів селянсько-плебейського племені був Томас Мунцер (1490 – 1525).

В протилежність помірним реформам, Мунцер виступав не тільки проти католицизму, але й проти феодалізму. Пропонував втілити в житті Царство Боже.

Інший представник Жан Кальвін (1509 – 1564). Одна із центральних ідей – доля кожної людини визначена Богом. У кальвінізмі послідовно розвивається положення протестантської етики, яка на думку М. Вебера, лежить в основі «духу капіталізму».

Ніколо Макіавеллі (1469 – 1527). «Государ» 1513 року, «Історія Флоренції» 1523 року. Його творчість є суперечливою. Він вважається засновником політичної науки. На його думку, завдання політичної науки полягає у поясненні реального стану справ заснованих на аналізі фактичного матеріального ті історичного досвіду. Політика розуміється, як особлива сфера людської діяльності, що має свої закономірності, які мають біти вивчені.

Погляди на природу людини: виходить із тези щодо егоїстичності людини.

На його думку, держава є доброю, гарною, якщо вона підтримує баланс між різними егоїстичними інтересами, а отже, є стабільною. Стабільною державою вважав, Стародавню Римську республіку і сучасну Швейцарію.

Релігійні погляди: Макіавеллі рішуче виступає проти теологічних уявлень про політику. Значне місце відводиться вільній волі індивіда.

Погляди на мораль: на його думку недоречним є осмислювання політики, виходячи з моральних критеріїв, тому, що політика і мораль різні явища.

Важливе місце у поглядах Макіавеллі займає держава. Вважається, що саме Макіавеллі вперше вводить до науки поняття "Стейто" - тобто, держава. На думку Макіавеллі государ має бути подібним до двох звірів: лисицю та лева. У своєму творі "Государ" Макіавеллі відстоює ідею абсолютної монархії. Тоді як і своєму іншому творі "Розмірковування..." він захищає ідею республіканської форми правління.