Світова історія політичних
вчень, як науковий напрям та навчальна дисципліна
Предмет: історичні обставини та закономірності
виникнення, становлення та розвитку концептуального знання про сферу політики.
Це знання теоретично оформлено у вчення (доктрини). У будь-якому політичному
вченні вирізняють конкретно історичні та теоретичні аспекти. Аналіз історії
політичних вчень повинен досягатися шляхом хронологічного та
проблемно-категоріального способів вивчення. Проблема періодизації світової
історії політичних вчень:
1.
Політичні
вчення Стародавнього Сходу з 3 тис. до н.е. до 5 ст. до н.е.
2.
Політичні
вчення античності 5 ст. до н.е. – 5 ст. н.е.
3.
Політичні
вчення Середньовіччя 5 ст. – 14-15 ст.
4.
Відродження
та Реформація 14-15 ст. – середина 17 ст.
5.
Доба
Просвітництва середина 17 ст. – початок 19 ст.
6.
Політичні
вчення 19 ст.
7.
Політичні
вчення 20 ст.
З точки зору історичної перспективи можна
вирізнити три суспільно-політичні світогляди:
1.
Античний
2.
Середньовіччя
3.
Новий
період
Політична думка Стародавньої Індії
Семінар: Політична думка Стародавньої
Індії: брахманізм і буддизм, закони Ману, Артхашастра.
Джерелом політичної думки Стародавньої Індії є Веди – це збірка релігійних
книг, аріїв. Племена аріїв приходять до Північної Індії приблизно у 2 тис. до
н.е. Арії не знають звідки вони взялись. Одна з основних ідей викладених у
Ведах – це існування вселенського закону Рита, який представляє собою космічний
порядок, встановлений на небесах та на землі, який вимагає від людини певної
поведінки, тобто виконання дхарми. Дхарма включає в себе все коло обов’язків
людини, у ній є правила обов’язкові для всіх, а є правила пов’язані з
походженням людини, родом занять її віком, тощо. Крім того існує закон карми, згідно з якого
доля людини визначається тим, наскільки вона виконує дхарму.
Два основні напрями політичної думки Стародавньої Індії це брахманізм і
буддизм, у законах Ману зображені ідеї брахманізму. Основним першоджерелом
буддизму вважають Тіпітаку.
В давньоіндійському суспільстві існувало чотири касти або варни: вища каста
– брахмани або жерці; варна воїнів – кшатрії; землеробці, ремісники, торговці
або вайшьї; найнижча каста – шудри.
Приблизно у 2 столітті до н.е. оформлюються закони «Ману». В них
розвивається ідея поділу суспільства на 4 касти при домінуючому положенні
брахманів. З критикою основних ідей брахманізму виступив Будда. Основна ідея
буддизму це звільнення людини від страждань: джерелом страждання є людські
бажання. Будда критикував систему варн, визнаючи всіх людей рівними у
морально-духовному аспекті. В традиційному брахманському тлумаченні дхарми,
Будда протиставив раціоналістичний підхід, де дхарма представляється як
природна закономірність, закон що керує світом. Буддізму притаманний гуманізм.
Трактат «Артхашастра».
Політичні вчення Стародавнього Китаю
Існувало чотири основні думки: конфуціанство – Конфуцій; даосизм – Лао Цзи;
моїзм – Мо-Цзи; легізм – Шан Ян.
Основні ідеї Конфуція викладені в праці «Бесіди та висловлювання» - «Лунь –
Юнь». Конфуцій (551-479 рр. до н.е.). В основі ідеї - принцип де – добродійності. Прихильність до
«лі» - ритуала. На думку Конфуція суспільством мають керувати благородні люди –
цзюнь-цзи. Вони мають дотримуватися принципу «де» та спиратися на мудрість
стародавніх китайських звичаїв. У конфуціанстві розвивається патріархальна
концепція походження держави. Держава прирівнюється до великої родини, цар –
батько, а народ – діти. Небо дає владу царю. Розвивав аристократичну концепцію
правління.
Даосизм – Лао-Цзи, жив приблизно у 6 ст. до н.е., робота «Дао де Цзи». Основне
поняття це «Дао» - «шлях». Лао визначає закони неба, природи та суспільства,
уособлює в собі природну справедливість. По відношенню до дао всі є рівними. На
думку, Лао Цзи, соціально-політична нерівність людей є результатом «відхилення»
від справжнього дао. Один з основних принципів даосизму це принцип не діяння.
«Найкращий правитель той про якого, народ знає лише те, що він існує». На його
думку повернення до дао – це повернення до природності.
Моїзм – Мо-Цзи, «Збірник Мо-цзи». 479-400 рр. до н.е. Він є одним з перших
авторів договірної теорії походження держави. Виступав за ідею егалітаризму – рівність.
Легізм – Шан Ян (390 – 338 рр. до н.е.). Шан Ян розвивав ідею управління що
спирається на закони «фа» та суворі покарання. Критикував конфуціанські ідеї.
Вся концепція сповнена ворожістю до людини та вкрай низькою оцінкою якостей
людини.
Політичні вчення Стародавньої Греції
1.
Політична
концепція Платона
2.
Політичне
вчення Аристотеля
Платон (427 – 347
рр. до н.е.). У 388 р. до н.е. заснував свою школу в Афінах «Академія», яка
проіснувала більше ніж 900 років. Праці – діалоги, їх біля 30. Думка Платона
еволюціонувала. Ранні діалоги – «Держава» . Пізніші – «Політик», «Закони».
Теорія ідей
Платона:
На думку Платона
істинне буття це певні безтілесні ідеї, які можуть бути осягнуті тільки
розумом, тоді як данні у відчуттях емпіричні тіла, речі і явища не є істинними
оскільки належать не до буття, а до чогось рухомого, до того що знаходиться у
процесі становлення. Істинне пізнання – це пізнання світу ідей, яке доступне
тільки не багатьом людям – філософам.
Ідеальна держава
тлумачиться Платоном (в діалозі «Держава»), як реалізація ідей, як максимально
можливе втілення світу ідей в земному суспільно-політичному житті – полісі.
Основна ідея це ідея блага. Благо – це є сонце.
У своєму діалозі
«Держава» Платон пропонує ідеальну справедливу державу, виходячи з того що
існує співвідношення між космосом в цілому, державою та людською душею. Існує
три початки у душі людини – розумне, пристрасне та бажаюче. Цим трьом началам людської душі відповідають
три верстви суспільства – правителі, воїни, виробники. На думку Платона
справедливість полягає в тому щоб кожна із цих верств займалася своєю власною
справою. Філософи мають керувати, воїни мають захищати і виробники мають
забезпечувати. Поліс є спільне посилення людей, обумовлене спільними потребами.
Платон заперечує
ідею родини у звичайному сенсі цього слова. Заперечує ідею приватної власності.
Розвивав так звану циклічну теорію форм правління.
Тиранія
Платон виокремлював правильні та не правильні
форми правління.
Еволюція поглядів Платона
Його ідеї змінюються і еволюціонують, громадяни в
полісі поділяються на чотири класи, визначає чітку кількість громадян. Найкраща
форма правління змішана, вона об’єднує монархію і демократія. Значна увага приділена
значенню законів у суспільно-політичному житті
3.
Аристотель
384 – 322 рр. до н.е.
«Політика»
«Афінська політія» «Риторика» . Заснував у 335 р. до н.е. свою власну школу –
ліцей, критикував концепцію Платона вважаючи її утопічною. Особливо критикує
ідею Платона щодо відмови від родини і відмови від ідеї приватної власності. На
думку Аристотеля «Людина – істота політична».
На думку
Аристотеля, держава виникає природним
шляхом. Описує різні форми співіснування людей: перша форма – це родина;
поселення; місто-держава або поліс – метою існування держави є досягнення блага
людей. Творчість Аристотеля справила великий вплив на подальший розвиток науки,
зокрема його вважають одним із засновників політичної науки.
Політичні вчення Стародавнього
Риму
1.
Загальна
характеристика політичної думки в Стародавньому Римі
2.
Політична
концепція Цицерона
3.
Політичні
вчення римських стоїків
Давньоримська політична думка знаходилася під помітним впливом відповідних
давньогрецьких концепцій. При цьому римські автори не обмежувалися лише простим
запозиченням досвіду Стародавньої Греції, а розвивали ці ідеї з урахуванням
завдань римської дійсності. Виокремлюють три основні напрямки: епікуреїзм;
стоїцизм; еклектизм.
Значним досягненням давньоримської думки було створення самостійної науки –
юриспруденції.
2. Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до н.е.) мислитель, юрист, державний дія,
оратор. «Про державу», «Про закони», «Про обов’язки». Держава за Цицероном це
«справа народу»
Підкреслював що «Народ – це не довільне об’єднання людей що зібрані разом
будь-яким чином, а об’єднання багатьох людей пов’язаних між собою згодою в питаннях права. Таким чином, Цицерон
стоїть у витоків юридизації поняття держави, ця ідея мала багато прихильників в
майбутньому, зокрема концепція правової держави.
На
думку Цицерона завдяки тому, що люди наділені розумом їм доступне розуміння
божественних начал, виходячи з цього стало можливим виникнення держави і права.
Цицерон вирізняв три прості форми правління – царська влада, влада оптиматів,
народна влада. Найкраща є змішана форма правління. Зразком такої форми є
Римська сенатська республіка. Проблема рабства – вважав рабство справедливим,
тому що, рабам їх рабське положення є корисним. Цицерон розробляє концепцію
істинного державного діяча ті ідеального громадянина. Діяч має біти мудрим, справедливим,
стриманим та красномовним. Крім того, він має бути ознайомлений із вченням про
державу і володіти основами права «без знання яких ніхто не може бути
справедливим» . Громадянин має слідувати таким чеснотам, як пізнання істини,
справедливість та велич духа
Цицерон є першим із
авторів концепцій природного права:
В основі права лежить
притаманна природі справедливість. Справ-ть вимагає не шкодити чужу непорушні
власність. В концепції м/в розглядається право народів. Формується суттєвий
принцип м. права про дотримання зобов'язань, які накладаються м.
договорами.
Основні представники
римського стоіцмзму:
Луцій Анней
Сенека(3-75рр. Н. Є.)
Епіктет(50-138рр. н. є.)
Марк Аврелій
Антоній(121--80рр)
На думку Сенеки, усі
люди є рівними, тому що вони є "співтовариства по рабству, оскільки
знаходяться у владі долі". Сенека вважає долю, яку він прирівнює до
Бога, причиною всіх причин.
Виходячи із ідеї єдності
божетсвенного і людського світу; вважаю, що всі люди рівні один до одного. Ця
рівність виходить з того, що всі люди наділені розумом, а розум - божественний
дух, занурення у тіло людини.
Закон далі грає роль
природного права, якому підлеглі всі людські установи. В його концепції важливу
роль відіграє ідея космополітизму. Він вважає всесвіт природою держави і своїм
природним правом. Членами цієї д-ви є всі люди.
Епіктет закликає до
особистого етичного вдосконалення тієї ролі, яка надана кожному долею. Різко
критикує багатство і засуджує рабство. Вважає його аморальним.
Марк Аврелій розвивав уявлення про державу з
рівними для всіх законамиі свобода підданих - найважливіша для цієї держави.
Виходив з ідеї про те, що всі люди є розумними.
Середньовіччя
Політичні ідеї раннього християнства
Воно виникає в середині 1 століття н.е
Новий заповіт, діяння святих апостолів, в
яких описується життя в ранньохристмянських громадах в цих громадах ніхто не
мав свого майна, все було спільне, а засоби для життя поділялися між членами
громади виходячи із їх потребМарк Аврелій розвивав уявлення про державу з
рівними для всіх законамиі свобода підданих - найважливіша для цієї держави.
Виходив з ідеї про те, що всі люди є розумними.
Середньовіччя
Політичні ідеї раннього християнства
Воно виникає в середині 1 століття н.е
Новий заповіт, діяння святих апостолів, в
яких описується життя в ранньохристмянських громадах в цих громадах ніхто не
мав свого майна, все було спільне, а засоби для життя поділялися між членами
громади виходячи із їх потреб.
На противагу нерівності як основи
рабовласницькрї системи християнство проголосило принцип рівності людей
незалежно від їхньої національності, статі, майнового становища, праця почала
розглядатися як неодмінна характеристика діяльності людини . "Як хто
працювати не хоче - нехай той не їсть". Християнство зверталась до кожної
людини, проголошуючи надію для кожного. Люди шукали вирішення проблем їх
тяжкого життя у релігійній сфері, одним з основним принципів було засудження
багатсіа та розподілу людей на багатих і бідних. Але вже в 2 столітті життя в
християнських громадах значно змінюється, відбувається процес формування
церковної бюрократії: духівництва, формування офіційного віровчення і
християнство стає офіційною релігією.
Політ. вчення Августіна Блаженного
Один із ідеологів христ. та західної
патристики. Твори - "Сповідь" та "Про Град Божий". На думку
Августина, всі соціальні і державні установи є носіями гріховнсті людини. Ця
гріховність обумовлена тим, що Бог наділив людину свободою волі, тобто жити по
своєму.
Людство в усі часи поділялося на 2 частини:
тих, хто жив по-людськи і тих, хто жив по-божому.
І-град землі. Держава, яка базувалася
"на любові до себе, доведенні до презирства до Бога".
ІІ-град Божий. Духовна спільність, яка
базується на любові до Бога, доведені до презирства до себе.
Фома Аквінський
Фома Аквінський був канонізований 1323.
1879 його вчення було визнано офіційною філософією римо-католицької церкви.
Томізм (неотомізм). Основні праці "Сума теологій", "Про
правління государів". Томат синтезувати християнство та аристотелізм. 1210
в паризькому університеті Арістотель був заборонений для вивчення
На думку Томи наскільки Бог вище людини,
настільки духовна влада вище влади земного царя. Тому Папі Римському, який є
намісником Бога на Землі. Тюрма розвиває теорію теократичної влади. У своїй
класифікації форм правління Тома знаходиться під помітним впливом Арістотеля.
Для того, щоб обґрунтувати перевагу духовної влади над світською, Тома вводить
три елементи державної влади
- сутність влади
- форма (походження влади)
- використання влади
Класифікація законів
- вічний закон
- природний закон
- людський (позитивний)
-божественний закон
Іслам
Іслам(з арабськ. - покорність).
Магомет походив з племені курейшитів,
народився в місті Мекка в 570р. Починаючи з 610р. він починає проповідувати,
закликає відмовитися від язичництва, та визнати Аллаха як єдиного бога. 622р. -
переселення до міста Ясріб, яке пізніше було перейменовано на місто
Медіна(перекладається як "Місто пророка"). 622 - починається
мусульманське літочислення. 630 рік - Мекка приймає іслам. 632р. смерть
Мухамеда.
Згідно с традицією, яка йде від Мухамеда,
який був і релігійним лідером і головою держ. влади, іслам наполягає на єдино
владі в духовній і світській сферах. Ісламська громада - "умма" -
теократія. Влада належить Аллаха, але реалізується через його представника,
першим з яких був Мухамед.
У мусульманському праві не використовується
поняття "держава". Халіфат - наслідування, спадкоємництво. Імамат -
керівництво молитвою. Джерелами мусульманського права виступають - Коран,
сунна, іджма(спільна думка авторитетних правознавців ісламу), кіяс(судження за
аналогією у питаннях права). У мусульман не існує ієрархічно організованої
верстви духовенства(як у католиків, православних), проте є так звані "люди
релігії" - вчителя богослів'я, теоретик та практики мусульманського права.
У ісламі вирізняють дві основні течії:
1) Суннізм - є переважаючою течією в
ісламі. Суннізм є поміркованою, певною мірою раціоналізованою концепцією владу
халіфу. Громада обирає правителя, не передаючи своїх прав, а лише довіряючи
йому функції керівництва. Вища влада здійснюється громадою від ім'я Аллаха.
Халіф також пов'язаний волею Аллаха і громада зобов'язана підкорюватися йому
тією мірою, якою халіф виконує Коран і Сунни, отже влада халіфа не є
абсолютною, хоча має релігійний характер.
2) Шиізм
Шиїти визнають законними халіфами тільки
нащадків попередніх. Шиїти тлумачать владу як божественну, яка передана Аллахом
не громаді, а Імаму. Імам підкорюється тільки мусульманському праву. Є вірау
прихованого Імама. Іслам - наймолодша релігія
Політична думка епохи Відродження та
Реформації
1.
Політичні
вчення епохи відродження
2.
Політичні
вчення епохи Реформації
3.
Політична
концепція Ніколо Макіавеллі
Історичні рамки: епоха
Відродження почалася з 14 століття. Діячі Відродження звертались до духовної
спадщини античності. Епоха Відродження приходить на зміні Середньовіччю і на
зміну теократичному мисленню приходить система світогляду, в центрі якої
знаходиться людина з її потребами та правами. Людина стає центром Всесвіту.
Поширюється принцип гуманізму який наголошує на цінності людяності у
відносинах, також визнається перевага розуму над вірою.
Головна увага приділялася
такій ідеї, як свобода індивіда. Суспільство розумілося, як об’єднання
індивідів, що відображало індивідуалізм буржуазії. Значне місце займає критика
пануючої доктрини феодального суспільства. Один з напрямків, який розвивався в
цей період – утопічний соціалізм.
Утопічний соціалізм не тільки
відобразив появу нових суспільств і політичних відносин, але й розкрив властиві
їм внутрішні протиріччя.
Представником англійського
утопічного соціалізму є Томас Мор(1487
– 1535). Найвідоміша праця «Утопія» 1516 року.
Заперечує ідею приватної
власності, що на його думку виступає основою суспільної нерівності.
Пропонує ідею безкласового
суспільства, де немає експлуатації однією людиною іншої.
Тамазо Кампанелло(1568 – 1639)
Найвідоміша робота «Місто
сонця» 1602 рік.
Автор труда "Город
Солнца", следуя за Мором, произведение которого было хорошо ему известно,
он приходит к выводу, что причиной всех зол в обществе является частная
собственность. Идеальный общественно-политический строй, отвечающий интересам
трудящихся,—это строй, основанный на общественной собственности
Именно такой строй изображает
Кампанелла на страницах своей замечательной книги. В Городе Солнца
ликвидирована частная собственность, средства производства принадлежат всему
обществу. Каждый гражданин Города Солнца обязан трудиться, труд носит всеобщий
и обязательный характер, признается почетным и благородным делом. В связи с
тем, что производительным трудом занято все население, рабочий день сокращен до
четырех часов Потребление, как и производство носит общественный характер, хотя
здесь Кампанелла стоит позади Мора, вводя общую собственность даже на предметы
одежды и личного обихода.
Интересны идеи Кампанеллы о
трудовом воспитании. Обучение в Городе Солнца связано с производственным
трудом. Большое значение придается развитию науки и техники.
Социалистические принципы
идеального общества влекут за собой и изменение характера политического строя.
В Городе Солнца установлено равенство мужчин и женщин, имеет место
демократическая организация государственной власти.
Реформація почалася у першій
половині XVI ст. у Зах. та Центр. Європі у Нім. Завоює природою Реф. була
антифеодальною та антикатол.
Відр. та Реф. мають спільні та
відмінні риси:
Спільні:
Критика церкви
Феодалізм
Секуляризація сусп. відносин
Відмінності: для Реф. основною
метою була ідея відновлення у початковій чистоті христ. релігія. Для
Відродження - ідея гуманізму.
Мартін Лютер(1483 – 1546):
Розвивав вчення про два світи:
духовний і земний.
Одна з основних Тез: «Людина
виправдовується однією вірою». Лютер відстоював ідею самостійності держави по
відношенню до церкви.
Одним з яскравих лідерів
селянсько-плебейського племені був Томас
Мунцер (1490 – 1525).
В протилежність помірним
реформам, Мунцер виступав не тільки проти католицизму, але й проти феодалізму.
Пропонував втілити в житті Царство Боже.
Інший представник Жан Кальвін (1509 – 1564). Одна із
центральних ідей – доля кожної людини визначена Богом. У кальвінізмі послідовно
розвивається положення протестантської етики, яка на думку М. Вебера, лежить в
основі «духу капіталізму».
Ніколо Макіавеллі (1469 –
1527). «Государ» 1513 року, «Історія Флоренції» 1523 року. Його творчість є
суперечливою. Він вважається засновником політичної науки. На його думку,
завдання політичної науки полягає у поясненні реального стану справ заснованих
на аналізі фактичного матеріального ті історичного досвіду. Політика
розуміється, як особлива сфера людської діяльності, що має свої закономірності,
які мають біти вивчені.
Погляди на природу людини:
виходить із тези щодо егоїстичності людини.
На його думку, держава є
доброю, гарною, якщо вона підтримує баланс між різними егоїстичними інтересами,
а отже, є стабільною. Стабільною державою вважав, Стародавню Римську республіку
і сучасну Швейцарію.
Релігійні погляди: Макіавеллі
рішуче виступає проти теологічних уявлень про політику. Значне місце
відводиться вільній волі індивіда.
Погляди на мораль: на його
думку недоречним є осмислювання політики, виходячи з моральних критеріїв, тому,
що політика і мораль різні явища.
Важливе місце у поглядах
Макіавеллі займає держава. Вважається, що саме Макіавеллі вперше вводить до
науки поняття "Стейто" - тобто, держава. На думку Макіавеллі государ
має бути подібним до двох звірів: лисицю та лева. У своєму творі
"Государ" Макіавеллі відстоює ідею абсолютної монархії. Тоді як і
своєму іншому творі "Розмірковування..." він захищає ідею
республіканської форми правління.
Політична
думка Англії 17 ст.
1) Політична концепція Томаса Гоббса
2) Політияна концепція Джона Локка
Т. Гоббс(1588-1679). Найвідоміша його праця "Лефіафан, або матерія,
форма і влада держави церковної і громадянської(1651р.)
Погляди на природу людини та характеристика природного стану.
Гоббсу притаманна песимістична оцінка природи людини, при цьому він
вважаю людей рівними між собою і ця рівність їм дана від природи. На думку
Гоббса природний стан представляє собою "війну всіх проти всіх".
Причини такої війни знаходяться в природі самої людини. Йдеться про
суперництво, взаємну недовіру і прагнення слави. В природному стані існують так
звані "Природні закони". Для того, щоб уникнути війни всіх проти
всіх, люди вирішують утворити державу шляхом укладання суспільного договору.
Для пояснення сутності держави Гоббс використовує поняття "Левіафан".
Людина, яка є носієм влади в державі називається сувереном. Верховна
влада може здійснюватися або однією людиною, або зібранням людей. Гоббс віддає
перевагу монархії. Гоббс проводить аналогію між державою(Левіафан) і людським
організмом. Наприклад, верховна влада - душа. Справедливість - розум держави.
Громадянський мир - здоров'я і т. д. Участь народа в управлінні держави
повністю вичерпується обранням монарха. Єдина право, яке має будь-яка людина -
це право на життя та безпеку, всі інші права належать суверену.
2) Джонн Локк(1632-1704). Один із засновників лібералізму. Найбільш
відома політична робота - "Два трактати про правління".
В першому з цих піддається критиці теорія спадкоємної влади. Ця робота є
своєрідною відповіддю на роботу Роберта Філмера, яка називається
"Патріархат, або природна влада королей". У другому трактаті Локк
розвиває власну концепцію походження держави. Він, як в Гоббс є прихильником
теорії суспільного договору, але їх ідеї в багато чому між собою різняться.
Локк вважає, що в природному стані панує гармонія, що це є "золотий вік"
людства. Війна розглядається як потенційний стан. Локку притаманна оптимістична
характеристика природи людини: людина керується у своїх діях розумом. На думку
Локка - це стан повної свободи, а також це стан рівності людей, але при цьому у
природному стані відсутній механізм, який би забезпечив справедливе
користування людини своїми природними правами. Тобто, у природному стані
кожна людина володіє виконавчою владою.
Отже люди утворюють державу шляхом укладання суспільного договору. На думку
Джона Локка, держава потрібна для того, щоб, по-перше, уникнути потенційного
стану війни, і, по-друге, щоб виступати у якості арбітра або третейського судді
у вирішенні тих спорів, які можуть виникати між людьми.
При цьому головною метою укладання суспільного договору є гарантування
прав людини на свободу, життя, приватну власність. Ці та інші права називаються
невітчужуваними правами людини. До невітчужуваних прав Локк відносить таке
право як свободу слова(думки). Суспільний договір може бути розірваний людьми,
якщо їх права не забезпечуються. Джон Локк є одним із авторів теорії розподілу
влади. Він говорить про 3 гілки влади: виконавча, законодавча і федеративну.
При цьому законодавча влада являється верховною. Локк є одним із засновників
конституціалізму. Джонн Локк наголошує на приоритеті законів у суспільстві,
мета закону - збереження та розширення свободи. Його відома фраза "Там де
немає закону, немаю свободи".
Концепція природного стану:
Гоббс
Локк
Обидва виділяють природний та державний стан суспільства, при цьому
суспільний договір - перехідний договір від першого до другого.
Гоббс - песимістична оцінка природи людини
Локк - оптимістична.
У Гоббса природний стан - війна всіх проти всіх.
У Джона Локка - "золотий вік", або гармонія.
Обидва вважають, що люди є вільними і рівними від народження.
Гоббс каже, що через цю рівність виникають взаємна недовіра, що веде до
війни всіх проти всіх. І держава виникає щоб припинити цей стан війни.
У Локка кожна людина у природному стані, для того, щоб захистити себе і
свою власність, володіє виконавчою владою. Держава виникає щоб уникнути
потенційного стану війни, та щоб вирішувати ті спори, які можуть виникнути між
людьми.
У природному стані діють природні закони, вважають обидва. При цьому відсутні
громадянські закони, виконання яких забезпечується державою.
У Гоббса будь-яка форма правління є беззаперечно кращою ніж повернення до
війни в їх проти всіх, тому піддані не мають права розірвати суспільний
договір.
Джон
Локк вважає, якщо встановлюється тиранія, люби мають право розірвати суспільний
договір та повнктись до природного стану.
Комментариев нет:
Отправить комментарий