Теорія і історія дипломатії

Особливості дипломатичної служби тоталітарних держав (І талія, Німеччина)

Першою тоталітарною державою вважається Італія. Початок формування розпочався в 1922 році, коли в Італії було встановлено фашистський режим.

Муссоліні одночасно виконував роль глави уряду і міністра закордонних справ. Італійські дипломати не підтримували фашистів, однак, вони були змушені з ними співпрацювати. В цей період була скасована посада генерального секретаря міністерства закордонних справ. Починає впроваджуватися практика надання доручень в зовнішньополітичній сфері не професійним дипломатам, а особам наближеним до Муссоліні. Особливою рисою став її подвійний характер. Дипломатія була спрямована на захист національних інтересів. Друга особливість полягала в тому, що дипломатія претендувала на провідну роль серед фашистських рухів світу. Були скасовані механізми прийняття зовнішньополітичних рішень (консультації, переговори, дискусії) всі рішення приймалися одноосібно. Надзвичайно велика увага приділялася питанням пропаганди і друку відповідної літератури. Було реанімовано міфи, в яких йшла мова про відродження Священної Римської імперії. Провадився надзвичайно серйозний відбір співробітників дипломатичної служби, у 1927 році було прийнято закон згідно з яким, до дипломатичної служби допускалися тільки з зразковою громадянською поведінкою. Для дипломатії Італії цього періоду була характерна націоналістична риторика, використання засобів тиску та неприхована ворожість до опонентів.

1933 році з приходом до влади Гітлера в Німеччині починає формуватися фашистська система дипломатії. Відразу після приходу до влади фашистів відбулися скорочення в дипломатичній службі Німеччини. Активно до зовнішньополітичної діяльності долучалися представники СС. Остаточно дипломатія потрапляє під контроль фашистів у 1938 році. На посаду було назначено Робентропа. Була створена спеціальна посада аташе-представники партії.

У другій половині 30-х років 20 століття відбулося розширення кількості співробітників дипломатичних служб. Гітлер вкрай негативно ставився до дипломатії і вважав її негативним інструментом досягнення зовнішньополітичних цілей.

Особливості становлення та розвитку сучасної моделі дипломатії у Російській державі

1.       Становлення професійної дипломатичної служби у Російській державі в 15-18 столітті

2.       Дипломатична служба Росії періоду імперії і в ході становлення республіканських структур кінець 19 – початок 20 століття

3.       Характерні риси радянської дипломатичної служби

1.       Становлення дипломатичної діяльності співпадає з процессом становлення централізованої держави (15-17 століття). За здійснення зовнішньополітичних функцій в цей період відповідали наступні органи: глава держави, Боярська Дума, до її складу входили представники феодальної знаті, до її функцій належало: прийом іноземних дипломатів, ведення переговорів, складання дипломатичних документів, але з часом вже у 16 столітті була сформована Ближня Дума, до складу якої входили особи наближені до царя, і інші органи, наприклад, казна, де зберігалися дипломатичні документи і на її території відбувався прийом дипломатичних представників. В 15 – першій половині 16 століття сформувався клас співробітників дипломатичної служби – дяки та піддячі. На початку 16 століття відбувається процесс встановлення приказів. Загально прийнятою є точка зору, що посольський приказ з’явився у 1549 році. В Росії існувала система видачі заробітної плати співробітникам приказів.

Використовується «вірча правда» - документ, який засвідчує офіційний характер, про те що людина має право вести дипломатичні переговори.

«Небезпечні грамоти» - повинні були забезпечити вільний проїзд та пересування територією Російської держави посольств.

Накази – видавалися посольствам, в них детально роз’яснювалися справи які повинні виконати посли.

Статейні списки – звіти послів щодо виконаної ними роботи.

Особлива роль в 16 столітті почала відводитися архівній справі. Спочатку місцем зберігання дипломатичних документів була казна, потім став «Посольський приказ». Поширеною формою фіксації дипломатичної інформації були – стовпці, це підклеєні одна до одної по вертикалі смуги паперу.

Критерії систематизації дипломатичних документів:

Рік походження документу, країна походження, регіон походження.

«Посольські книги» - матеріали посольської документації, які переписувалися в спеціальні зошити.

В 17 столітті посольський приказ ще був повністю не позбавлений від виконання внутрішньодержавних функцій. В посольському приказі на високому рівні працював відділ перекладів: толмачі – особи, які займалися виключно усними перекладами; перекладачі – письмові переклади. Посольський приказ був осередком культурного життя Російської держави. Матвєєв (глава посольського приказу) виступив із ініціативою створення історії Російської держави. За ініціативою посольського приказу було видано титулярник – посібник з дипломатичного листування. За участі посольського приказу почала видаватися газета «Куранти» - спеціалізований випуск для царя та еліти. Сучасна система дипломатичної служби яка передбачала встановлення та розвиток відносин між державами на постійній основі була заснована за часів Петра 1. Це стало можливим через процеси секуляризації державної влади.

Петро 1 провів ряд реформ спрямованих на запозичення західноєвропейської моделі дипломатії: на зміну посольському приказу була створена колегія закордонних справ за швецьким зразком, в дипломатичну практику був введений європейський дипломатичний протокол, вводилася європейська система службової ієрархії дипломатів.

2.       Особливістю російської дипломатичної служби в кінці 19 століття: гіпертрофована роль глави держави – необмежені повноваження в сфері зовнішньої політики, однорідний соціальний персональний соціальний склад  кадрів дипломатичної служби. Обмежений вплив громадської думки на ухвалення політичних рішень. В цей період головним суб’єктом в сфері зовнішніх відносин було міністерство закордонних справ, однак окрім нього, такі відомства як військове, морське, фінансове, внутрішніх справ мали свої представництва закордоном. Існувала Головна імператорська квартира – цей орган відповідав за відносини царя з монархами інших країн. Комітет фінансів регулював питання закордонних позик. Синод здійснював міжнародне співробітництво з представниками різноманітних релігій. Певну самостійність в зовнішньополітичних справах отримували царські намісники та генерал-губернатори. Події першої революції в Росії внесли суттєві зміни в події в країні. Була створена Державна Дума. Не зважаючи на існування парламенту імператор як і раніше зберігав всі прерогативи визначення зовнішньополітичного курсу. Проект реформи міністерства закордонних справ був запропонований Ізбольським у 1910 році. Ця реформа передбачала здійснення модернізації центрального апарату відомства.  

Передбачає створення єдиного політичного відділу. Він повинен виконувати координаційні питання щодо формування зовнішньополітичних рішень.

Створюється бюро-друку. Створення окремого правового відділу. Введення ротації чиновників центрального апарату і тих осіб, які проходили службу за кордоном. Урівняли заробітну плату, які проходили дипломатичну службу за кордоном і тих, хто працює в центральному апараті МЗС. Покращити умови проходження дипломатичної служби. Запровадивши конкурсного іспиту для вступу на дипломатичну службу.

Були запропоновані наступні вимоги:

·         Вік не старше 27 років

·         Обов’язкова вища освіта

·         Пріоритет надавався випускникам юридичних вузів

·         Обов’язкове знання англійської, німецької і французької мов

В цей період вперше біла запроваджена розсилка копій дипломатичних документів у закордонні представництва Російської імперії. Було налагоджено співробітництво з представниками найбільших російських та закордонних газет. В ході подій ПСВ головним завданням для МЗС стали створення сприятливої зовнішньополітичної обстановки та ведення війни. В період військових дій головним органом в якому відбувалися прийняття рішень була Ставка верховного головнокомандуючого. При Ставці була утворена дипломатична канцелярія.

У 1915 році був створений відділ друку ті інформації. В МЗС функцію секретаріату створено під назвою «Чорний кабінет». Вона повинна була займатися розшифровкою дипломатичних депеш (повідомлення, листи), які були перехоплені російською розвиткою. Після подій Лютневої революції 1917 року у Росії влада належала Тимчасовому уряду і МЗС його повністю підтримувало. Представництво МЗС в Росії не прияли події революції і майже в повному складі відмовились співпрацювати з працівниками нової влади.

3.       Керівники соціалістичної Росії зневажливо ставилися до дипломатії і вважали дипломатію надбанням буржуазної країни. 4 червня 1918 року була введена посада Повноважних представників, це відповідало посаді посла. Створена категорія постійних представництв. Була заснована посада торгівельного представника.

Існування на території Російської держави 3 Інтернаціоналу завданням якого було встановити комуністичний лад, значно ускладнювало налагодження відносин Радянської Росії з представниками західноєвропейських держав. В 30-х роках відбувалося посилення контролю над дипломатичними службами зі сторони комуністичної партії Радянського союзу. Події ДСВ вплинули на функціонування дипломатичного апарату Радянського Союзу. У 1943 році були повернуті загальноприйняті дипломатичні ранги. У 1944 році відбулася реорганізація Наркомату закордонних справ Радянського Союзу і республіканські Наркомату отримують право самостійно займатися зовнішньополітичною діяльністю. У 1946 році  Наркомат закордонних справ було перейменовано в Міністерство Закордонних справ.

Радянська дипломатія відрізнялася надзвичайно високим рівнем за ідиолізованістю. В обов’язковому порядку всі співробітники дипломатичних представництв повинні бути членами Комуністичної партії. Вплив громадянської думки на прийняття та реалізацію зовнішньополітичних рішень був мінімальний. Попри всі негаразди які існували в МЗС Радянському Союзу – бюрократизм, відсутність ініціативи, рівень професіональної підготовки радянських дипломатів був надзвичайно високим. Кадри для дипломатичної служби готувалися в Московському державному інституті міжнародних відносин. У Москві існувала дипломатична школа. Прийом на роботу в МЗС здійснювався на основі рекомендацій навчального закладу. На початку 90-х років 20-го століття в Радянському Союзі було проголошено про перехід до запровадження ринкових реформ. В цей період МЗС було передано функції міністерства зовнішньоекономічних зв’язків. Були ліквідовані торгівельні представництва Радянського Союзу за кордоном, а замість них планувалося створити торгівельно-економічні відділи в посольствах.

Особливості становлення та розвитку сучасної моделі дипломатії в Українській державі

1.       Елементи дипломатичної практики в історії української держави (найдавніші часи ті період козацтва)

2.       Відновлення діяльності народного комісаріату ЗС рад України у 1944 році.

3.       Діяльність МЗС України у другій половині 40-50 років 20 століття

1.       З кінця 9 століття Київська Русь активно розвивала відносини з Візантією, варягами та болгарами. У цей період також укладаються міжнародні угоди, які мали назву «Договори миру та любові». Основні питання, які розглядалися в даних угодах:

1.       Питання дипломатичної визначеності держави

2.       Питання щодо військової допомоги та військового співробітництва

3.       Статус посольських та торгівельних місій.

4.       Питання допуску християнських місій на територію Київської Русі.

В угодах цього часу містилися ряди. Ряд – конкретні статті, які присвячені окремим питанням.

У період 16-17 століття на теренах України не сформувалася система чіткого розмежування функції між членами уряду.

Як наслідок, не були сформовані спеціальні установи, які б відповідали за здійснення зовнішньої політики.

До суб’єктів зовнішньополітичної діяльності можна зарахувати:

1.       Генеральна рада війська Запорізького

2.       Старшинська рада

3.       Представницька Старшинська рада – рада, в роботі якої брали участь представники полків Запорозької Січі і духівництво

4.       Гетьман

У козацькій державі існувала дуалістична система управління дипломатичної служби.

Поточну роботу дипломатичної служби виконує центральний орган виконавчої влади під назвою Генеральна канцелярія.

Очолював її Генеральний писар. Іван Виговський – найвідоміший генеральний писар.

На основі козацьких традицій склався певний церемоніал прийому дипломатичних делегацій та проведення з ними переговорів. Гарантувалася безпека проїзду та перебування дипломатичних пересувань. Усі представники дипломатичних делегацій перебували на рахунку козацької скарбниці.

Форма прийому іноземних представництв залежала від рівня їхнього представництва.

Найбільш урочистим був церемоніал прийому посольств і зазвичай їх приймали в Гетьманській резиденції. Перша Козацька резиденція – Чигирин, потім – Батурин і Глухів.

Існувала процедура прийому іноземних посольств. Посольство перебувало на повному утриманні козацької скарбниці. Існувало правило, що аудієнція в день приїзду посольства ніколи не надавалася.

Першим етапом зустрічі послів з гетьманом була передачі листа, який був написаний главою держави.

Наступний етап – обмін запитаннями про стан здоров’я монарха і про ситуацію к країні, яка скерувала посольство.

Предметною рисою українського дипломатичного етикету була інтенсивність переговорного процесу та його швидке завершення.

Для української дипломатичної служби цього періоду надзвичайно гострою проблемою був брак кадрів, які могли б замінити перекладацькою діяльністю

В козацькій дипломатичній службі існували наступні посади: найнижчий рівень – толмачі, наступний – перекладачі та секретарі посольств, посланці та посли 1 категорії. Чіткого розмежування між цими посадами не існувало. В цей період для позначення посла використовувався термін – комісар. Він був запозичений з польської дипломатичної практики. В цей період не існувало спеціалізації української дипломатичної служби.

У 50-70-х роках 17 століття козацька держава формувала так звані представницькі посольства. До їх складу входили представники всіх полків.

Особливості козацьких дипломатичних документів:

Існує така точка зору, що термін «лист» використовується у козацькій державі для позначення документів зовнішньополітичної характеристики.

Всі зовнішньополітичні документи підписувалися особисто Гетьманом. Був розроблений формуляр дипломатичного документу, який включає такі складові: 1 складова – інтитуляція – позначення особи, до якої звертаються представники листа; 2 складова – салютація – привітання; 3 – на рація – виклад суті справи. Також використовується преамбула. Була присутня заборона розголошувати текст цього документа. Дата та особистий підпис були дуже важливими.

Існують наступні види дипломатичних документів:

1.       Вістові листи. У них мали на меті проінформувати про перебіг певних подій.

2.       Пройдені листи. Засвідчують особу

3.       Інструкції.

4.       Кондиції – умови запропонованих договорів чи умови.

5.       Звіти та донесення послів.

Ті угоди, які укладалися козаками зазвичай залишалися таємницею для широкого загалу.

2.       Українське дипломатичне відродження за часів УНР. У цей період засновується Секретаріат міжнародних відносин.

Його діяльність була спрямовано на припинення ПСВ, участь української делегації в переговорах в Бресті.

1 лютого 1944 року було укладено закон про надання союзним республіканськими повноваженнями у сфері зовнішніх зносин та перетворення у зв’язку з цим Народного Комісаріату Закордонних справ із загальносоюзного в союзно-республіканський комісаріат.

Причини зміни системи відносин між союзним центром щодо зовнішньополітичних функцій:

·         Покращення зовнішнього іміджу на міжнародній арені

·         Радянський союз мав намір забезпечити присутність радянської республіки в роботі ООН, поява такого явища, як неодекабристи.

В лютому 1944 році було утворено Народний Комісаріат закордонних справ УРСР. Вперше наркомом (міністром) закордонних справ був Олексій Корній-Чуковський. Він висунув наступні пропозиції щодо діяльності наркомату закордонних справ:

·         Українська делегація повинна бути присутньою на мирних конференціях з питання післявоєнного влаштування світу.

·         Активна розбудова двосторонніх відносин.

В структурі наркомату закордонних справ планувалося створити наступні відділи: протокольний, правничий, консульський, політичний відділ. Вони є загальними. Планувалося створення територіальних відділів.

У липні 1944 року на посаду наркома було призначено Дмитра Мануільського.

Восени 1944 року Україну з офіційним візитом відвідала делегація польського комітету національного визволення, представники Югославії.

9 вересня 1944 року між Україною та Республікою Польща було підписано угоду про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян з території  УРСР.

За ініціативою Мануїльського в Київському державному університеті у 1944 році, було відкрито факультет міжнародних відносин.

3.       Основні напрями діяльності зовнішньополітичного відомства рад держави були наступні:

·         Підготовка аналогічних документів

·         Здійснення консульських функцій. Ці функції носили надзвичайно обмежуючий характер.

·         Підготовка офіційних зустрічей та візитів.

·         Здійснення ідеологічно-пропогандистської політики КПС

·         Розвиток парламентарної дипломатії.

У 1956 році була створена комісія закордонних справ. Це дало змогу Україні приєднатися до межпарламентного союзу.

У 1956 році до Києва з візитом прибув генеральний секретар організації Об’єднаних націй. Дискредитація суспільно-політичного життя праць Західного Світу.

Нові форм представницьких інститутів.

Однією з форм підтримки відносин між конфліктними сторонами є представництво їх інтересів нейтральними державами.

Одна з найбільш відомих посередницьких країн є Швейцарія. У другій половині 20 століття виникли нові форми підтримки відносин між державами:

1.       Місія з проблем власності: місія була заснована в Канадському посольстві в Каїрі задля представлення інтересів на територію Єгипту.

2.       Представницьке бюро або бюро з закордонних справ. Ця форма дуже активно використовується у 70-х роках.

3.       Постійні місії  (приклади таких місій, які не прирівняні до дипломатичних представництв використовуються для підтримання відносин між ГДР та ФРН після ДСВ за часів «Холодної війни»)

4.       Секція інтересів: запропоновано в 1965 році у зв’язку з відносинами ФРН та Єгипту через утворення Ізраїлю; часто використовується в період ведення військових дій, наприклад, російсько-грузинська війна 2008 року. Очолити її може людина, яка займає посаду радника, генерального консула, або державного секретаря, але тільки не посла. На її співробітників в повному обсязі поширюється дипломатичні привілеї і імунітети)

5.       Віртуальні посольства (викликані аби полегшити спілкування дипломатичних служб; та як шлях нормалізації відносин між країнами в яких перервані відносини, наприклад посольство США в Ізраїлі.