Теория и история дипломатии: Розвиток теорії міжнародних відносин та вдосконалення дипломатичної системи у 18-19 столітті

Розвиток теорії міжнародних відносин та вдосконалення дипломатичної системи у 18-19 столітті

1.       Особливості розвитку дипломатичних служб західних держав та США в означений період

2.       Реформування державної та дипломатичної служби за часів Наполеона

3.       Місце теорії балансу сил у м\в у 19-20 ст.

1.     1.   Поширення принципу балансу сил у цей період сприяли поширенню дипломатичних інституцій. В цей період створюється система навчання адміністративній кар’єрі – камералістика. Найбільш ефективним прикладом запровадження камералістики є досвіт Пруссії та Австрії. Від кандидата на посаду в обов’язковому порядку вимагалося складання іспиту, проходження стажування. Чиновники отримували регулярну заробітну плату та певні надбавки. Італійська модель дипломатії була запозичена Англією дещо пізніше інших європейських країн. До кінця 18 століття не існувало самостійного відомства  закордонних справ. В цей період існувало два міністерства які відповідали за всі питання. Тільки у 1782 році англійський уряд розподілив департаменти на самостійні відомства внутрішніх і зовнішніх справ.

Такі європейські держави як Португалія та Іспанія де залишалась висока роль католицької церкви дещо пізніше приступили до формування сучасної системи дипломатичної служби. Надзвичайно складною була система дипломатії в Імперії Габсбургів, де імператор виконував одночасно роль правителя земель династії Габсбургів і імператор священної Римської імперії.

У країнах західної півкулі існувало поняття «балансу сил». У цей період сформувалася точка зору, що США повинні зайняти лідируючи позиції на території західної півкулі. Ця теза знайшла своє відображення в доктрині Монро на початку 19 століття. Державний департамент США було створено у 1789 році дипломатична професія не користувалася популярністю у цей період. Протягом десятиліть США будучі республікою розглядалися Європою, як другорозрядна держава і закордон з Америки відправлялися тільки посланники та повірені в справах.  Протягом 19 століття в США не було сформовано сучасної системи дипломатичної служби, не існувало спеціальних закладів де б відбувалася підготовка дипломатичних кадрів, на дипломатичні посади призначення відбувалося на основі лояльності та особистої відданості главі держави, не в повній мірі відбувалося фінансування співробітників дипломатичної служби. В період 19 століття чітко окреслилася тенденція щодо зосередження управління зовнішньою політикою в руках Кабінету Міністрів.

2.       В ході подій Французької революції на політичну арену вийшли нові представники верств це вплинуло на необхідність здійснення реформування державної системи управління.

Нова система державного управління, запроваджена Наполеоном, мала багато схожих рис з принципами управління армією: запроваджена централізація державної служби; принцип єдино начальства;введення суворої дисципліни; сувора відповідальність чиновників; конкурсна система прийому на дипломатичну службу. Однією з держав яка запозичила досвід наполеонівської системи державного управління була Російська імперія. У вересні 1802 року Олександр 1 видає маніфест про запровадження міністерств.  Була введена одноманітність діловодства та звітності. В цей період біла розроблена система взаємовідносин між міністерствами та їх структурними одиницями. Було введено використання терміну «департамент».

3.       У 19 столітті ідея балансу сил у відносинах між західноєвропейськими державами не втратила свого значення. В цей період набуває популярності теорія згідно з якої віра в правову рівність всіх суверенних держав вже себе не виправдовувала. Як результат цієї теорії виникла ідея створення Комітету представників великих держав. Після Віденського конгресу була формована система конгресів представників «великих держав». Після 1822 року була сформована система «Європейського концерту» головна теза, яка домінувала це те що «великі держави повинні діяти спільно для розв’язання будь-яких криз». На цей період припадає розквіт європейської дипломатії . Професія дипломата перетворилася на одну з найпрестижніших професій. В цей період формується уявлення про те, що міждержавні відносини повинні будуватися не дипломатами, а представниками не урядових кіл. В цей період виникають суспільно-політичні рухи, які спиралися на ідеологію націоналізму та соціалізму, і відкидали необхідність дотримання балансу сил. Представники соціалістичних рухів вбачали майбутнє Європи в створенні асоціації братських націй які будуть об’єднані спільними інтересами (карбонарії на території Італії). Ідеологія націоналізму: головна теза націоналістів полягала в тому, що кордони між державами повинні відповідати національному принципу. В кінці 19 – початку 20 століття політика рівноваги західноєвропейських держав все частіше почала виражатися в суперництві та взаємних поступках держав Азії та Африки.

Канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк запропонував заснувати новий європейський баланс в центрі якого повинна була знаходитися Німецька імперія

Бісмарк запропонував формулу існування нового балансу сил в Європі – завжди у трьох – малося на увазі, що Німеччина повинна була укладати союзи з трьома державами з п’яти великих держав. Німеччина в цих союзах займала лідируючу роль. Така політика призвела до того, що держави почали нарощувати свої силові потенціали, і в результаті Європа розділилася на два ворогуючі альянси. Перший: Франція, Російська імперія та Великобританія; другий: Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. В цей період набувають популярності ідеї реальної політики – Бісмарк – політика відкидає ідеологію.

В цей період політики починають активно шукати моделі побудови нової системи міжнародних відносин в Європі, позиція представників Великобританії, які вважали, що основою міжнародного співробітництва повинну стати християнські цінності та пошана до прав людини.

В другій половині 19 століття в Європі відбувається становлення ліберально-демократичних інститутів, головним аспектом було, те що, на політичній карті Європі майже зникають абсолютні монархи, вони змінюються парламентською монархією. Ще одним фактором який вплинув на формування дипломатичних структур була поява та активізація політичних партій. З цього періоду міністр закордонних справ був зобов’язаний періодично з’являтися в парламенті з метою роз’яснення зовнішньополітичного курсу країни.  Також, в парламентах з’являються комісії та комітети які повинні були зайнятися питаннями зовнішньої політики (Підготовка законопроектів, які стосувалися зовнішньої політики). Відбувається підвищення інтересу громадської думки до проблем світової політики та дипломатичних подій, це призвело до публікації збірників дипломатичних документів – Кольорові книги.

Розвиток ЗМК вимагав більшої оперативності  від співробітників дипломатичних установ, і як наслідок, з’являється така посада як прес-аташе.

НА початку 20 ст. США почали активно брати участь в світових подіях. Рузвельт був прихильником глобальної системи балансу сил в якій США відігравало провідну роль. Вудро Вільсон запропонував створити універсальну міжнародну організацію, головне завдання якої полягатиме в гарантуванні миру та безпеки в світі. Ці погляди були реалізовані на практиці і було створено Лігу Націй. На початку 20 століття західноєвропейська система дипломатичної служби почала поширюватися на решту регіонів та континентів.

У цей період починає надзвичайно активно розбудовуватися мережа дипломатичних представництв провідних країн світу.

У період між світовими війнами відбулися реформи дипломатичної служби в Європі, причини цих реформ були наступні: громадськість звинувачувала дипломатів у розв’язанні ПСВ; поява нових технологій спілкування; економічний фактор почав набувати все-більшого значення в міжнародних відносинах, як наслідок в дипломатичних представництвах починають з’являтися нові посади.

В 20-х роках 20 століття відбулося злиття консульської та дипломатичної кар’єри і першою державою яка пішла цим шляхом – Радянська Росія, потім США. Консульським працівникам почали присвоювати ранги.

В цей період починає формуватися тенденція конкуренції міністерства закордонних справ з іншими міністерствами та відомствами, які також мали намір самостійно здійснювати зовнішню діяльність – Великобританія. У Франції територіальні відділи-міністерства  займалися як економічними та і політичними питаннями. В Німеччині найактивнішими прихильниками проведення реформ зовнішньополітичного відомства були торгові асоціації, які звинувачували аристократичну еліту в недооцінці економічних проблем, в результаті цього в дипломатичних представництвах було створено економічні відділи.  Дипломатична служба стала доступною вихідцям з ділових кіл.